Панкевич, Олег Зіновійович.     Природа колективних людських прав та їх співвідношення з індивідуальними правами (у світлі Загальної декларації прав людини) [Текст] / Олег Зіновійович Панкевич // Вісник Національної академії правових наук України. - 2018. - № 3. - С. 62-77. - Бібліогр. в кінці ст. Рубрики: Загальна декларація прав людини--Філософія правосуддя    Філософія права--Права людини Кл.слова (ненормовані): індивідуальні права -- колективні права -- універсалії -- номіналізм -- реалізм -- лібералізм -- комунітаризм Анотація: Актуальність знаходження оптимального (або принаймні більш-менш прийнятного) балансу між індивідуальними та колективними людськими правами зростає в сучасному світі з кожним днем, насамперед з огляду на глобалізаційні процеси в цілому та потужну міграційну кризу зокрема. Метою статті є філософсько-правовий та загальнотеоретичний аналіз природи колективних прав та їх співвідношення з індивідуальними правами крізь призму двох дихотомій: номіналізму й реалізму, з одного боку, та лібералізму й комунітаризму – з іншого. Наголошено, що розуміння соціальної природи колективних прав є своєрідним «лакмусовим папірцем», котрий дає змогу маркувати вихідні дослідницькі й політико-правові позиції того чи іншого автора за однією з визначальних для сучасної філософії права ліній розмежування. По один бік цієї лінії знаходяться прибічники постулатів лібералізму і переважно корелюючих із ним різновидів філософсько-правового номіналізму, тоді як по інший бік – апологети комунітаристських ідей та відповідно послідовники реалістичного напряму у філософії права. Зазначена розділова лінія є до певної міри умовною. Послуговуючись термінологією міжнародного публічного права, тут можна вести мову радше про делімітацію, аніж про демаркацію. Адже, по-перше, як відомо, практично не існує «стерильно чистих», без домішок інших світоглядно-філософських течій, лібералів чи комунітаристів, так само, як і номіналістів чи реалістів. Та й самі дослідники прав людини не так часто відверто самоідентифікуються, чітко задекларовуючи свої вихідні методологічні установки. По-друге, всередині названих вище філософських течій – зрештою, як і будь-яких інших – існують, так би мовити, проміжні варіанти, які, часто не без певних на то підстав, можуть претендувати або й навіть де-факто претендують на статус деякої «золотої середини» між політико-правовими та/або епістемологічними крайнощами (згадаймо відповідно «ліберальний комунітаризм» і концептуалізм»).